October 19th, 2010

Осіннє Поділля-2010

За традицією, кожного року у жовтні я відправляюся на Поділля у пошуках золотої осені. Прокинувшись зранку в потязі десь між Вінницею і Хмельницьким, я зрадів: верхівки більшості дерев вже або жовті, або червоні, тобто з часом я вгадав – побачу подільську осінь у всій її красі. Всього за дві години у Кам’янці мене чекав м’який облом: в столиці Поділля і досі скоріше літо ніж осінь. Хоча тротуари вулиць і були майже повність вкриті килимом з жовтого листя, більшість дерев і вся трава встояли зеленими.
Та не дивлячись на це, 4 дні, проведені в Кам’янці і околицях, запам’ятаються надовго.



Цього разу я не став тягнути за 900 кілометрів свого румунського залізного коня, вбитого цією весною на дорогах Буковини, Тернопілля та Вінниччини, а вирішив поїздити рейсовими бусіками. Враження від бусиків… коротше, мої подорожі Ліваном чи Монголією відпочивають! Уявіть собі, що старий роздовбаний ПАЗік долає 20 – 30 кілометрів на півтори години. До речі, маленькі жовтенькі автобусікі, яких багато на Хмельниччині, я в останній раз бачив на Дніпропетровщині в далекі часи перебудови.

Collapse )