Andy_Travel-UA

Вчора я закінчив свої розповіді про Німеччину (Саксонію). Нарешті, настала черга Італії. Вона вже настала давно, і все вже було написано і готово для розміщення в ЖЖ. Тільки от тоді вийшла неприємна ситуація, коли в мене при загадкових обставинах зникла флешка. Здавалось, я вже ніколи не повернуся до створення матеріалу про Венецію. Але вирішив все ж не відправляти великий фотоматеріал "про південне Вілково" в небуття, а все ж таки щось написати. Відверто кажу, що музи для відтворення старого текстового матеріалу в мене так і не з'явилося, і, напевно, вже не з'явиться. Тому, крім пари слів особистих вражень, переважна частина текстів про Венецію - з путівника "Афіши".

Для більшості Сан-Марко і є уся Венеція. Це і справді вона: із усім своїм багатством і марнославством, із хворобливим надлишком краси, з вічним святом. Тут резиденція влади, головна реліквія, головна площа (Пьяцца Сан-Марко, що навіть не вимагає назви: інші називаються скромно - кампо, тобто поле). На надлишок туристів безглуздо скаржитися - це головна частина Венеції. Вже у XІІІ столітті тут існувало щось на кшталт туристичної поліції.

( Collapse )

дивіться також: Венеція, Сан Марко

Великий канал (Canal Grande) - головна вулиця Венеції, однак для пішохода вона недоступна: набережних тут майже немає. Цей променад, на якому ви нерухомі, а будинки сковзають мимо - свого роду кіно стародавності. Не дивно, що таке місто вважали чудом. Це нам життя на воді здається архаїчним - ми порівнюємо гондолу з автомобілем; але люди середньовіччя бачили в ній коня, тільки чарівно смирного і невтомного. Здавалося, венеціанці осідлали стихію, для всіх інших небезпечну.

На Великому каналі добре видно, як Венеція нехтує тими, хто не вміє плавати. Частину фасадів палаців можна побачити тільки з води: людина без човна повинна почувати себе тут так само жахливо, як людина без машини в Лос-Анджелесі. На щастя, сьогодні у Венеції надійний суспільний транспорт, і по Великому каналі вдень і вночі ходять вапоретто. Щоб усе розглянути як положено, краще плисти на N1, що йде повільніше інших, і дивитися тільки на один берег: тоді помітніше, що Великий канал - це стрічка майже безупинного фасаду, ефемерний екран, за яким не завжди почувається матерія. Якщо ви не готові платити 70 гривень за одну поїздку, можете вивчати палаццо Гранд-каналу і з суші, шукаючи небагаточисленні підходи до води. Так робили і ми.

( Collapse )