Андрій Бондаренко (andy_travelua) wrote,
Андрій Бондаренко
andy_travelua

Виноградів

Чудовим продовженням знайомства із Закарпаттям після Хуста був Виноградів (колишні назви Угоча, Севлюш). Він ще більш колоритний за Хуст. Додаткового колориту йому надають угорці, яких тут набагато більше, ніж в Хусті, а також місцеві роми (цигане), яких у Виноградівському районі більше, ніж у інших районах Закарпаття. А от "затишним" Виноградів ніяк не назвеш: життя тут енергійно кипить, на вулицях багато людей, місто фактично живе життям обласного центру, хоча і населяє його всього 25 тис. мешканців.

Незважаючи на попереднє уявлення про Виноградів, як маленьке містечко, де все цікаве знаходиться поруч, місто реально велике! Пам'ятки розкидані, а щоб подивитися все, треба витратити чи не половину дня. А дивитися є що: руїни замку Канків, найстаріший на Закарпатті бароковий палац Перені, декілька храмів, шпилі яких достають до самого неба, а також багато цікавої міської забудови кінця ХІХ - початку ХХ ст. Щоб доповнити уяву про масштаби Виноградова, скажу, що нам двічі довелося користуватися послугами таксі (хоча таксі я, як правило, принципово не використовую).





Перша згадка про замок в Угочі знаходимо в угорський хроніці Аноніма 903 року, яка пов'язана з вторгненням угорців у Дунайську низовину. У той час він, ймовірно, був резиденцією місцевого слов'янського феодала. Замок мав назву Канків, пов'язану з легендарним розбійником Канко, який у цих місцях грабував подорожніх, що проїжджали повз місто. Замок (ймовірно, дерев'яний) було збудовано на схилах Чорної гори, яка мвє висоту 568 метрів і є застиглим вулканом. В ХІ столітті із включенням цієї частини Закарпаття до складу Угорського королівства укріплення в Угочі перетворюються на рицарський замок.


У 1240 році замок зруйнували орди Батия. Вже у 1262 році Угочай відродився під назвою Севлюш і згаданий у грамоті угорського короля Стефана V. Тоді Севлюш став центром найменшої в Угорщині Угочанської жупи і отримав міські права. У 1307 році король Карл Роберт подарував місто феодалові Беку Боршо, який на місце дерев'яного поставив кам'яний замок, що контролював соляний шлях, який пролягав долиною Тиси. Брат власника замку опинився у коаліції місцевих феодалів, яка виступила проти короля. Замок було взято штурмом королівськими військами і після відновлення король Карл Роберт відділ його королеві Марії.


У 1329 році Карл Роберт оголосив Севлюш королівським містом і надав йому Магдебурзьке право. Тут поселилися німецькі колоністи: ремісники, виноградарі, місто стало крупним торгівельним центром на соляному шляху. 1399 року король Жигмунт Люксембурзький передав фортецю у власність барону Петру Перені, який перебудував твердиню. Одним з архітектором фортеці був Аристотель Фіораванті. В 1405 році за придушення антимонархічного заколоту йому був подарований і замок Нялаб з навколишніми селами. У XV ст. замок, який і надалі знаходився у володінні баронів Перені, був відданий францисканцям, які перетворили його на монастир.




Але опісля ста років його нащадок Ференц Перені став протестантом і почав виганяти католицьких священиків зі своїх територій. У 1556 році він напав на монастир і вигнав францисканців. Тих, хто вчиняв спротив, Перені наказав вбити, а тіла кинути у замковий колодязь. Проти Перені був висланий загін імператорських військ під командуванням Телекеші, який у 1557 році взяв замок штурмом і зруйнував його. За легендою, Перені розгромив францисканський монастир за те, що монахи затягли туди його доньку і заточили в підземеллі. Звільнити її допоміг один пройдисвіт, але до того часу вона була вже дуже хвора і незабаром померла.


Місто і замок почали занепадати в період турецьких і антигабсбурзьких війн XVI-XVII століть. Замкові мури почали використовувати, як будівельний матеріал, для виноградних терас на Чорній горі. Від замку, який мав форму чотирьохкутника розміром 30 х 34 метри з масивними квадратними баштами по кутах, збереглися фрагменти замкових стін і двох веж з бійницями.




В 60 метрах вір руїн замку збереглися залишки старовинного готичного храму, який, вірогідно, походить з XIV ст. У храмі був похований угорський святий Капістран - бернардинський ченець, канонізований у 1724 році папою Бенедиктом ХІІІ.




З Чорної гори, де стоять руїни замку, відкривається гарна панорама міста:




Під замковою горою в парку стоїть кам'яний палац, зведений власниками Севлюша баронами Перені наприкінці століття. Перені були управителями мармароських соляних копалень і стали найбагатшим родом в Угочі (Севлюші). Палац Перені - найстаріша пам'ятка палацової архітектури Закарпаття. Спочатку це була одноповерхова прямокутна будівля з квадратними баштами по кутах, яка виконувала фортифікаційну функцію.




У XVII ст. палац було перебудовано під житлову резиденцію у стилі бароко. Споруда стала двоповерховою, з'явився ризаліт на центральному фасаді. Сам фасад прикрасили високим випуклим фронтоном з ліпним гербом баронів Перені, а центральну залу палацу - фрескою з зображенням Агасфера і Есфірі. Кутові башти були вкриті ґонтовими заломними дахами з граційними силуетами, а навколо було закладено великий парк з екзотичними деревами.




Поруч з палацом знаходиться одноповерхові флігелі, які мають дахи з заломами, вкриті гонтом. Сьогодні в колишній резиденції Перені знаходиться районний відділ освіти.



Найвеличнішим храмом Виноградова є Вознесенський костел, зведення якого почалося у XIII ст. Храм кам'яний, однонавовий, має триярусну дзвіницю з наметовим завершенням. Дзвіниця за старих часів використовувалася, як сторожова вежа. Перший ярус дзвіниці - квадратний в плані, верхні два - восьмикутні.




Стіни костелу і дзвіниці укріплені багаточисленними контрфорсами.
1at59.jpg

Від романських і готичних часів збереглися портали на південному і північному фасадах, фрагменти орнаментального фрескового живопису.




На початку XVI століття костел захопили протестанти. Після поразки трансильванських князів, покровителів протестантизму, костел у 1690 році захоплюють францисканці, а у 1748 році єпископ Баркоці з Егера передає його католикам. На згадку про цю подію над головним порталом був вибитий герб єпископа Баркоці.




В апсиді є кам'яне готичне різьблення XV ст.




Через дорогу від Вознесенського костелу - комплекс кляштору францисканців, заснованого у 1516 році. Монастир складається з костелу - однонавової базиліки, збудованї у готичному стилі, і двоповерхового корпусу келій. У 1717 році костел був зруйнований ордою кримського хана Гірея. Після пожежі 1747 року кляштор було відновлено у барокових формах. Протягом ХІХ століття костел стояв пусткою. Ще одну перебудову було зроблено у 1889 році. З півдня збереглися залишки монастирського саду.




На головній вулиці Миру є ще декілька храмів. Греко-католицька церква була збудована у 1768 році, як реформаторська.


Поруч - православна церква традиційної для православ'я архітектури:


Виноградів потопає у весінньому цвітінні:
RIiF9.jpg

В центрі - багато цікавої міської забудови кінця ХІХ - початку ХХ століття.
Будинок державного банку, 1909 рік:


Адміністративний будинок, 1898 рік:


Особняк 1897 року поблизу залізничного вокзалу. Зараз - дитячий будинок №3.




Міська забудова по дорозі до залізничного вокзалу:




Угорщина хоч і воювала на боці Гітлера, але Побєду мадяри чтуть:


Назви вулиць тут пишуть на двох мовах:


Залізнична станція "Виноградово-Закарпатське":




Наприкінці скажу пару слів про місцеві приміські поїзди. Закарпаття - справжня Європа, і місцеві електрички - зайвий тому доказ/ У вагонах є бари і туалети:


У Виноградові починається діюча вузькоколійка "Виноградів - Іршава". На ній мені ще не вдалося поїздити, але, сподіваюсь, все ще попереду.
Tags: Виноградів, Закарпаття, вокзали, замки, костели, палаци
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 12 comments