Андрій Бондаренко (andy_travelua) wrote,
Андрій Бондаренко
andy_travelua

Печера

Неймовірно гарне місце на березі Південного Бугу, що лежить в 19 кілометрах на південних захід від Немирова. Не дарма під час турецького володіння краєм молдавський воєвода обрав для своєї резиденції на Правобережній Україні саме Печеру, як найпривабливіше місце на Східному Поділлі. З тих далеких часів до мальовничої природи Печери додалися ще й багато пам'яток архітектури - культових, житлових, промислових.

Південний Буг тут затиснутий з обох боків скелями і утворює каскад порогів. Назва поселення виправдує себе: існування тут печер підтвердили археологічні розкопки М. Артимонова, проведені у 1947 - 48 роках. Тоді ж на території сучасної Печери виявили і поселення трипільської культури.



Печера вперше згадується з кінця XVI ст., як поселення, що належало землевласникам Збаразьким. Після Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького спустошена місцевість активно заселяється, особливо за часи турецького панування. У 1682 році турецький султан надав молдавському воєводі Георгію Дуці, вихідцю з Албанії, право керувати Правобережною Україною. Той вибрав для своєї резиденції Печеру. Вже за рік тут панував Юрась Хмельницький, яких незабаром переніс свою резиденцію до Немирова. Молдавський воєвода збудував у Печері палац і розбив парк. Пізніше палац занедбав і у 1764 році його розібрали для будівництва фундаменту і огорожі дерев'яної церкви Різдва.


На початку ХІХ ст. спадкоємці Подільського воєводи і хазяїна сусіднього Шпикова Леонарда Свейковського розбудували у Печері свою резиденцію. Палац за задумом нового власника Яна Свейковського повністю копіював палац Станіслава Потоцького, у Тульчині, будучи лише удвічі меншим за нього. Палац стояв на високому правому березі, звідки відкривається чудова панорама каньйону Південного Бугу.


Свейковські розбудували на сусідньому величний регулярний парк, закладений ще молдавським воєводою. На наших днів збереглося його первісне планування. Він мав прямокутну форму і був розташований паралельно річці. На дві частини його ділила чотирирядна алея з 250-річних лип, що вела від головних воріт до палацу. До види вели кам'яні сходи, уздовж яких стояли мармурові статуї. Одна з них збереглася біля берега Бугу поруч з залишками колишніх купалень, викладених мармуровими плитами. Скелі над Бугом прикрашали дивовижні кам'яні хаоси і гроти. У 1840-х роках маєток і 5 тисяч гектарів навколишніх земель викупив Костянтин Потоцький (1816 - 1857). Потоцьким Печера належала до приходу совітів. Палац розібрали у 1920-х роках більшовики.




Але на території маєтку зберігся шедевр видатного київського архітектора Владислава Городецького мавзолей-каплиця Потоцьких-Свейковських. Геніальний автор, який походив з родини польського шляхтича сусіднього села Шолудьки збудував невеличкий костел а Печері у 1904 році на замовлення Костянтина і Янини Потоцьких. Усипальницю спроектовано у формі латинського хреста в стилі романського модерну.


Багате оздоблення костелу кам'яними деталями виконав скульптор Елія Саля - автор скульптур на "Будинку з химерами" ы Миколаївському костелі у Києві. Портал храму прикрашають колони зі стилізованими іонійськими капітелями. Над ними - щит з гербом Потоцьких і девізом латиною.


Високі щипці з трьох боків піднімаються над однаковими порталами у романському стилі. Бокові портали обрамляють вікна, в яких колись були вітражі, а західний прикрашає головних вхід до святині.


Позаду, у ніші апсиди розміщено велику вазу, з якої вихоплюються язики полум'я:


Під вазою розташований вхід до крипти, де було поховано багатьох членів родини Потоцьких і Свейковських. Усі поховання за радянських часів були розбиті і пограбовані. Довгі епітафії розмістилися під двома гербами: Потоцьких ("Пілява" з латинським девізом "Щит протиставив щитам") і Свейковських ("Тжаска" - турецький напівмісяць, який пробивають зверху і знизу дві мечі).




До храму ведуть добові двері, з накладними петлями-завісами. Інтер'єр усипальниці достатньо скромний, але також виконаний у стилі романського модерну.




Єдиний ансамбль з мавзолеєм утворюють західні ворота - гранчасті колони брами, всередині яких колись були невеличкі дзвони (див. титульне фото). Сьогодні каплиця-усипальниця використовується місцевими католиками і йменується костелом Святого Андрія Боболі.


На території парка також збереглися і капітальні господарські будівлі, що походять з 1912 - 1915 років (арх. Я. Гойріх). Під час Другої світової війни на території маєтку нацисти влаштували концтабір, в якому загинуло понад 4 тис. осіб, переважно євреїв.


Дерев'яна церква Різдва Богородиці на крутому правому березі Південного Бугу постала у 1764 році на місці, де стояв замок Юрася Хмельницького. Фундаменти для неї, а також огорожу, збудували з каменю з розібраного палацу молдавського воєводи - Турецького намісника.




Такий тип дерев'яних храмів у Центральній Україні іноді називають "козацькими". Церква у Печері тризрубна і триверха. Підвищений перший ярус робить церкву високою і неймовірно стрункою. Храм колись мав ґонтовий дах, який пізніше замінили залізним. У 1838 році до західного то південного фасадів добудували ампірні тамбури і напівколонами і фронтончиками.




У 1786 році поруч постав білий кам'яний хрест, а у 1865 році на захід від церкви побудували кам'яну дзвіницю. Ще донедавна дзвіниця мала архаїчний вигляд завдяки оголеним камінням з розібраного палацу та відсутності завершення. декілька років тому дзвіницю відштукатурили і добудували третій ярус з завершенням.




Наприкінці ХІХ століття Потоцькі розширили парк на лівий беріг Південного Бугу, там де зараз знаходиться село Сокілець. У 1894-1899 роках Костянтин Потоцький збудував тут за допомогою німецьких майстрів великий млин. Виконаний у еклектичному стилі, він більше нагадує справжній замок. Вражає поєднання могутньої будівлі з міцної кладки з рваного каменю і стрімкого сильного потоку Південного Бугу.


Комплекс складається з трьох будівель - власне, млина, складу і крупорушки. Сам млин має три поверхи і не має даху. По боках він прикрашений декоративними вежами. Чудово зберігся декор млина.


Паралельно Бугу тут збудували так званий "Дикий канал". На 380-метровій його ділянці влаштували штучні перешкоди, а на початку каналу була система шлюзів. В наші дні його реконструювали і використовують для змагань з водного слалому. Довжина каналу - 1100 м, глибина - 6 м, перепад висот - 2 м. Ця частина парку і сьогодні вражає різноманітністю ландшафтів, кам'яними хаосами, каскадами річкових порогів, водними каналами і самим Південним Бугом.




У 1951 році млин перебудували під гідроелектростанцію, а у 1992 році пожежа знищила усі дерев'яні конструкції споруди.


Tags: Вінниччина, Печера, деревянная архитектура, костели, млини
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 29 comments