?

Log in

No account? Create an account
Чернігів, ч.3: Антонієви печери - Andy_Travel-UA [entries|archive|friends|userinfo]
Андрій Бондаренко

[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

Чернігів, ч.3: Антонієви печери [Oct. 2nd, 2013|02:45 pm]
Андрій Бондаренко
[Tags|, , , ]

У продовження розповіді про Троїцько-Іллінський монастир в Чернігові, сьогодні розкажу про найстарішу його частину – Антонієви печери та Іллінську церкву. Вони знаходяться на Болдиних горах на сусідньому із Свято-Троїцьким собором пагорбі. Печерний комплекс функціонував тут протягом ХІ – XIX і має чотири підземних яруси, два з яких не досліджені до сих пір.

У давні часи на цих пагорбах знаходились поганські капища. За переказами, в них Антоній Печерський викопав печери і заснував Богородичний монастир. Як написано в Іпатіївському літопису: «И пріслав Стьслав нощью поя Антония к Чернігову. Антоній же прішед к Чернігову і взлюби Болдіну гору і іскопав пешеру, і ту всєліся, и єсть монастирь святое Богородіци на Болдіних горах і до сіх дні». Обитель було створено за прикладом скельних православних монастирів, який складався з багатьох підземних приміщень (келії для ченців, печерні некрополі, підземні храми).

У середньовічну добу печери служили для місцевих мешканців захистком від нападу татар. У середині XVII ст. монастир та Іллінська церква були відновлені на кошти старшого сотника Чернігівського полку Степана Подобайла та зусиллями ієромонаха Зосима Тишевича, а на сусідній горі у XVII-XVIII ст. споруджено Троїцько-Іллінський монастир.


Монастир спочатку мав назву Богородичний (монастир Божої Матері). Літописець стверджує, що Антоній прибув до Чернігова, рятуючись від гніву князя київського Ізяслава. Він полюбив Болдині гори, викопав печеру і з того часу на цих пагорбах існує монастир. Очевидно, заснування монастиря було тісно пов’язане з суперництвом між двома найбільшими культурними та політичними центрами староукраїнської держави – Києвом та Черніговом. У Києві вже існував і набув великої популярності Печерський монастир. Чернігівський князь Святослав, намагаючись протиставити свою столицю «матері міст руських», з допомогою Антонія створив на Болдиних горах подібний храм.


Інтенсивний розвиток Болдиногорського Богородичного монастиря продовжувався до 1239 року, коли Чернігів був зруйнований монголо-татарами. Період занепаду тягся до XVII ст.. Ініціатором реконструкція монастиря став чернігівський козацький полковник Степан Подобайло, за його кошти і проводилася відбудова, яка тривала до кінця XIX ст. Внаслідок цих реконструкцій Антонієві печери набули сучасного вигляду. Зараз Антонієві печери є комплексом підземних приміщень і переходів загальною довжиною близько 350 м, котрі розміщуються у товщі Болдиних гір (в межах сучасного міста Чернігова). Глибина залягання печер коливається від 2 до 12 метрів відносно поверхні гори.


Всі підземні споруди знаходяться на двох основних рівнях. Геологічні умови дозволили будівельникам створювати приміщення без додаткових кріплень і забезпечувати їх довговічність. Цим пояснюється наявність значних ділянок давніх галерей та підземних камер. На деяких стінах збереглися пізньосередньовічні написи-графіті, особливо на нижньому ярусі печер. Ця ділянка має довжину близько 100 метрів. Вона збереглася в ґрунтовому варіанті за винятком трьох метрів біля входу, які закріплені цеглою. В різні часи ця частина Антонієвих печер використовувалася як житловий район або як підземний некрополь.


Ще одна давня ділянка комплексу розміщується на другому ярусі. Вона складається з галерей та приміщень між церквами Феодосія Тотемського і Миколи Святоші. Під час досліджень була знайдена давньоруська підземна церква досить великих розмірів (довжина 12 м, ширина від 5 до 2 метрів при висоті 3 м). Вона була покинута в давнину і більше не відновлювалася. На південь з неї, в напрямку входу до Іллінської церкви, йде широка галерея (висотою до 3 м), яка у свій час могла бути головним входом комплексу.


У XVIII – XIX ст. були створені три облицьовані цеглою підземні храми. Найцікавіший з них в архітектурному відношенні – храм Феодосія Тотемського. Його стіни і склепіння виконані в стилі українського бароко (напівциркульні ніші, карнизи, півколонки, арки, пілястри). Церква Феодосія Тотемського стала головним храмом підземного комплексу і найбільшою підземною церквою в Лівобережній Україні. Її розміри вражають: висота в нартексі – 8,5 м, довжина – 15,5 м. Церква має хори, влаштовані позаду цегляного склепіння в північній частині.


Святині Антонієвих печер – келія Антонія Печерського та гробниця з кістками ченців, яких вбили в 1239 році монголо-татари. У 1967 році пам’ятка була включена до складу Чернігівського архітектурно-історичного заповідника.


На території печерного комплексу збереглась одна із наземних споруд того часу - Іллінська церква. Це – православний храм ХІІ–XVIII століть, що входить до ансамблю Троїцько-Іллінського монастиря у Чернігові. Церкву було збудовано в ХІІ столітті (хоча літописні джерела не згадують часу зведення храму) біля південного входу до Антонієвих печер, разом з якими вона поклала початок Іллінському монастирю. Спершу вона виконувала функції хрещальні і належала до рідкісного типу для придніпровської архітектури – була тридільною (започаткувала розвиток тридільного типу храму в українській мурованій архітектурі ХІІІ– VIII століть), однобанною, мініатюрних розмірів, складалася з прямокутних у плані бабинця, нефу та напівкруглої апсиди. З заходу до бабинця прилягав невеликий притвор.


Під час Татарської навали у ХІІІ століття Іллінська церква зазнала значних пошкоджень, лише у XVI ст. її було відновлено і добудовано – церковні стіни були увінчані карнизом, над апсидою і бабинцем спорудили невеликі бані і церква перетворилася на трибанну, а з південного боку храму до апсиди прибудували ризницю. Сучасний вигляд Іллінської церкви – результат перебудов XVII– VIII століть. Зокрема, 1649 року коштом чернігівського полковника С.Подобайла розібрано притвор і замість нього зведено великий гранчастий об´єм, розширено бабинець, після чого церква одержала трибанне багатоярусне завершення над центральною банею, розібрано баню над старим бабинцем і зведено нову над прибудовою. Унаслідок цих перебудов пам'ятка набула рис стилю українського бароко. На сьогоднішній день Іллінська церква є єдиним уцілілим в Україні однонефним храмом доби Київської Русі.


У 1908–1910 роки на північний захід від Іллінської церкви спорудили триярусну дзвіницю типу восьмерик на четверику. Нижній двоярусний четверик мурований, верхній восьмерик – дерев’яний. Вінчає дзвіницю двоярусна баня барокових абрисів.
LinkReply

Comments:
From: izabbelin
2013-10-02 01:34 pm (UTC)
Cytadela i klasztor przepiękne. A samo miasto tez będzie?
(Reply) (Thread)
[User Picture]From: andy_travelua
2013-10-02 02:15 pm (UTC)
(Reply) (Parent) (Thread)
From: izabbelin
2013-10-03 12:29 pm (UTC)
TO to już widziałam. Myslałam o samym miescie, ulicach, placach itd. Ale dzięki i za to. Bardzo mi się podoba ta architektura.
(Reply) (Parent) (Thread)
[User Picture]From: thepiktor
2013-10-02 02:29 pm (UTC)
Діра іще та - бував у доблогову еру. Сиро і гулко. На дзвіницю лазили?
(Reply) (Thread)
[User Picture]From: andy_travelua
2013-10-02 02:42 pm (UTC)
Ви про дзвіницю монастиря? http://andy-babubudu.livejournal.com/336924.html
(Reply) (Parent) (Thread)
[User Picture]From: livejournal
2015-04-10 05:27 am (UTC)

Чернігів, ч.3: Антонієви печери

Користувач kulupa посилається на ваш запис з Чернігів, ч.3: Антонієви печери пишучи: [...] Оригинал взят у в Чернігів, ч.3: Антонієви печери [...]
(Reply) (Thread)