?

Log in

No account? Create an account
Велика Африканська експедиція. Частина 5: Погодні аномалії Великої Рифтової долини - Andy_Travel-UA [entries|archive|friends|userinfo]
Андрій Бондаренко

[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

Велика Африканська експедиція. Частина 5: Погодні аномалії Великої Рифтової долини [Jul. 31st, 2018|06:49 pm]
Андрій Бондаренко
[Tags|, , ]

частина 1: враження, стереотипи і перше знайомство (Руанда)
частина 2: несподіваний поворот на південь Африки (Замбія, Зімбабве, Ботсвана)
частина 3: омріяна Вірунга (Руанда, Конго-Заїр, Уганда)
частина 4: Уганда

Ця частина розповіді, напевно, буде найкоротшою. Ми планували подорож Кенією спеціально в сухий сезон, щоб побачити Кіліманджаро та дивовижні краєвиди Великої Рифтової долини. Але щось відбулося не так. Весь тиждень нашого перебування в Кенії замість сонця та тепла ми бачили чорне небо, відчували холод, а майже кожного ранку з роту йшов пар. Але попри все, ми отримали велике задоволення від кенійської столиці Найробі, від сафарі в Національному парку Найробі, традиційних кенійських сіл, насолоджувалися гарними світанками і заходами сонця, і навіть на декілька секунд побачили Кіліманджаро.



Ми прилетіли з Ентеббе в Найробі вночі. Добиратися до міста довелося на таксі. Фіксована ціна - 20 доларів за машину. Жахів про Найробі я начитався багато. Про те, що місто вважається кримінальною столицею Африки, що білим бажано не пересуватися містом навіть вдень, що тут злі менти, які не дають туристам фотографувати, а традиційне вітання місцевих до мзунгу звучить тут не інакше, як "Give me MY money!". Опасіння підсилювався тим, що ми забронювали готель в районі, який вважається самим кримінальним - на схід від Мої Авеню. Коли ми під'їхали до готелю, то побачили, що вхід до нього знаходиться за залізною решіткою, і його охороняє солдат з автоматом. Приїхали...


З ранку ми обережно вийшли з готелю і пішли гуляти по місту. Через пару годин стало зрозуміло, що всі ці страшилки щодо Найробі - повна маячня. В цей день ми пройшли пішки по Найробі близько 30 кілометрів, а вночі навіть спробували прогулятися тим самим "кримінальним" районом, в якому жили. Нас не те, що ніхто не чіпав, ми навіть не відчули на собі жодного недружнього погляду. Гуляли - де хотіли, фотографували - що хотіли. Єдине що, декілька разів нам діставали жебраки, які клянчили гроші. Але для столиць - це норма, тут їх не більше, ніж в Парижі чи Брюсселі.


Найробі виявився сучасним розвинутим мегаполісом, африканською копією Нью-Йорка. Найкращий вид на місто відкривається з даху одного з хмарочосів - Kenyatta International Conference Centre. Туди можна піднятися за 10 доларів (обов'язково у супроводі гіда).


Як і в Нью-Йорку, в Найробі є Central Park з озером, який оточений хмарочосами:


Крім сучасної, в Найробі залишилося багато зразків англійської колоніальної архітектури. Наприклад, ратуша:


Доволі цікаве місце в Найробі - залізничний музей. Тут забрано багато цікавих експонатів: паровози з різних залізниць Африки, пасажирські і товарні вагони декількох видів.


На жаль, нам не вдалося поїздити кенійськими поїздами. Попри те, що нещодавно китайці перебудували залізницю Найробі - Момбаса на швидкісну і на кожній станції побудували сучасні вокзальні термінали. Але, як то водиться в Африці, зробили це все через дупу. Купити білет на поїзд - нереально. Сайт кенійських залізниць не приймає банківські картки. Оплатити квиток можна лише коштами з мобільного телефону. Але коли купуєш місцеву карточку, кладеш на неї гроші та намагаєшся купити квиток - сайт видає, що такого номера телефону не існує. На вокзалі в Найробі квитки також не продаються. Купити їх можна лише на новому терміналі, який знаходиться далеко за містом. Платити 20 доларів за таксі в один кінець, щоб купити за пару доларів квиток на поїзд, якось не логічно. З автобусами в Кенії також дурна ситуація, але про неї пізніше.


В купе пасажирського вагону:


Після невдачі з потраплянням до Ботсвани, де ми мали відвідати сафарі в Національному парку Чобе, перед нами постав вибір, куди ж поїхати на сафарі. Адже бути в Африці, і ні разу не з'їздити на сафарі - це все одно що в Африці не був. Наш вибір зупинився на Національному парку Найробі. По-перше, це найдешевший варіант, по-друге - прямо біля столиці, не треба додатково втрачати на переїзди. Сафарі з Kichaka Tour обійшлося в 100 доларів з людини. Для Африки це не те, що дешево. Для Африки - це майже безкоштовно. Половина цієї суми пішла на вхідний квиток до національного парку.


Національний парк Найробі знаходиться прямо біля кенійської столиці. Якщо пощастить, то можна побачити диких тварин на тлі хмарочосів Найробі. Але погода залишала бажати кращого, видимість була дуже поганою. Слід віддати належне нашому водію: він майже 5 годин возив нас страшними розмитими дорогами, аж поки ми не побачили майже усіх тварин, яких хотіли побачити.


Найвражаючим моментом було побачити, як лев спіймав буйвола та їв його:


Другий буйвол "чекає" неподалік:


Чорний носоріг:


Жираф та імпали:


Газелі Томсона:


Самець імпали:


Гриф:


Страус:


Цікава рослина в національному парку:


Неподалік від Національного парку Найробі в передмісті Карен є Центр жирафів - місце реалізації програми із збереження жирафів Ротшильда. Тут їх розводять і випускають назад на природу, щоб забезпечити існування підвиду.


Жирафів тут багато, їх можна погладити і погодувати.


Насолодившись спілкуванням з жирафами, ми пішли гуляти по заможному району Карен. Район названий по імені датської письменниці Карен Бліксен, у якій на місці цього передмістя була кавова плантація з 1917 по 1931 рік. Про ці події розповідає кинострічка "Out of Africa". Район дуже охайний, подвір’я прикрашені симпатичними квітниками.


Одна з історичних садиб Карена:


Крім заможних кенійців тут живе багато бабуїнів:


Між Найробі і Кареном в передмісті Лангатта знаходиться туристичне село Bomas of Kenya, що є аналогом нашого Пирогова під Києвом. Бома (на мові суахілі - садиби) відображає традиційні села, що належать до кількох кенійських племен.




На території Bomas of Kenya розташовано щось на кшталт театру, де по вихідних днях проводяться перфоманси з кенійськими національними танцями і співами. Там пощастило, ми потрапити та це дійство. Було доволі незвичайно і забавно, мені сподобалося.




В Кенії ми пересувалися переважно громадським транспортом. Кенійські "матату" значно зручніші за угандійські:


Однією з цілей африканської подорожі було побачити Кіліманджаро - згаслий вулкан, найвищу гору Африки. Територіально Кіліманджаро знаходиться в Танзанії, але найкращий вид на нього викривається з боку Кенії - з Національного парку Амбоселі або з села Олоїтокіток, розташованого на кордоні з Танзанією. Дві третини днів в році Кіліманджаро не видно через хмари чи туман. Зазвичай, вершина відкривається під час заходу і сходу сонця в сухий сезон. Щоб гарантовано побачити Кіліманджаро, ми спеціально вибрали сухий сезон - другу половину червня. Але замість нього в Кенії лив майже безперервний дощ, а небо було постійно затягнуто хмарами.

Село Олоїтокіток

Ми приїхали в Олоїтокіток з Найробі на маленькій матату і поселилися в дитячому закладі, який утримує якась європейська місія. Гарячої води, звичайно, немає. Але дружелюбна атмосфера. Сніданок в кіоску на центральній вулиці вийшов дуже скромним.


Весь день гуляли по селу і околицях в надії, що розпогодиться і ми зможемо побачити Кіліманджаро.


Пообідали на півдолари у місцевій харчевні. Власники і відвідувачі не могли повірити в те, що до них завітали білі люди. Відносилися до нас як до богів, які спустилися з небес.


Пейзажі в околицях Кіліманджаро майне нічим не відрізняються від українських. Лише акації виглядають по-іншому.


Ввечері виглянуло сонечко, але Кіліманджаро так і не з'явилося.


Наступного ранку знову пішли в долину зустрічати світанок в надії побачити найвищу точку Африки.


І ось, нарешті, диво: Кіліманджаро з'явилося на пару хвилин, щоправда не повністю.


Верхня частина Кіліманджаро виглянула буквально на хвилину і знову заховалася за хмарами.


Треба було вибиратися з Олоїтокітоку і рухатися в бік Момбаси. На виїзді з села ми спіймали попутку до міста Емалі, яке знаходиться на трасі між Найробі і Момбасою. Від Олоїтокітока до Емалі приблизно 100 кілометрів. Їхали близько трьох годин. В одному з сіл нас пересадили на іншу попутку. В легкову автівку забилося 10 (!!!) людей.

Далі 2 години на жвавій трасі Найробі-Момбаса намагалися стопити все підряд: автобуси, попутки, вантажівки. Безрезультатно.


Місцеві хлопці допомогли втиснути нас у вантажівку, на якій ми проїхали 300 км майже за 9 годин. Кабіна машини була забита місцевими, їхали зігнуті в 4 рази. Щоправда, частина дороги проходила повз Національний парк Тсаво, і нам пощастило побачити багато мавп і зебр прямо на узбіччі дороги.


За 50 км до Момбаси зловили тук-тук, у якого не працювало світло (вночі на трасі!!!). Добре що в мене був ліхтарик, я підсвічував дорогу. Останні 30 км їхали в набитій під зав'язку маршрутці-матату по жахливій розбитій дорозі. Слід віддати належне місцевим: ніхто не залишав нас один на один з проблемами, всі допомагали. Пізно ввечері, втомлені і розбиті, дісталися до Момбаси...

ДАЛІ БУДЕ...
LinkReply

Comments:
[User Picture]From: doroman
2018-08-01 05:51 am (UTC)
Файно!
(Reply) (Thread)
[User Picture]From: andy_travelua
2018-08-16 07:27 pm (UTC)
Дякую!
(Reply) (Parent) (Thread)
[User Picture]From: itro
2018-08-01 08:45 pm (UTC)
Дякую за розпоаідь та фантастичні заходи сонця!
(Reply) (Thread)
[User Picture]From: andy_travelua
2018-08-16 07:27 pm (UTC)
Щиро дякую! Там прекрасно!
(Reply) (Parent) (Thread)