Андрій Бондаренко (andy_travelua) wrote,
Андрій Бондаренко
andy_travelua

4 квітня - річниця початку Павлоградського Повстання


 

ПАВЛОГРАДСЬКЕ ПОВСТАННЯ

У квітні 1930 року на території Павлоградського та Петропавлівського районів Дніпропетровщини відбулося збройне повстання українського селянства проти окупаційної радянської влади

Наприкінці 20-х років минулого століття захоплені більшовиками землі Наддніпрянської України охопила колективізація, яка супроводжувалась так званими «хлібозаготівлями», «розкуркуленнями», а насправді являла собою насильницьке вилучення у селян хліба та інших продуктів першої необхідності, що стало передвісником великого голоду на Україні у 1932 – 1933 роках.

Усвідомлюючи небезпеку політики Москви, спрямованої на утримання України в будь-який спосіб у лещатах новозбудованої кривавої імперії та уявляючи катастрофічні наслідки такої політики, українські селяни, які складали основну масу населення України, встають на шлях боротьби, що почалась у 1927 році незадоволеннями і акціями непокори, а у 1930 році переросла у збройне повстання проти більшовицьких загарбників.

Центрами повстання стали села Богданівка і Тернівка поблизу міста Павлограда, а боротьба селян отримало назву «Павлоградського повстання».

Повстання групи з 30 селян під керівництвом Архипа Воронкіна, Івана Аксьонова та Івана Шелепова почалося 4 квітня 1930 року з хутору Осадчий, а наступного дня до них приєдналися інші мешканці Осадчого. Озброєні старими гвинтівками, що залишилися з часів Першої світової війни, обрізами, мисливськими рушницями, кілками та вилами, повстанці почали розправу з радянським і партійним активом, уповноваженими з райвиконкому. Просуваючись до Богданівки через довколишні сіла і хутора Водяне, Путятино, Кохівку, Мар'ївку та Нову Дачу, повстанці швидко поповнювали свої ряди.

Прибувши до Богданівки, повстанці вдарили по церковних дзвонах, закликаючи місцеве населення йти на Павлоград, де за домовленістю одного з лідерів повстання їх повинні були підтримати співробітники районного відділу міліції. Озброєні селяни взяти під контроль міст між селами Богданівка і Тернівка та обірвали телефонну лінію, щоб унеможливити контакт місцевих радянських керівників з районною та обласною владою.

Інший загін повстанців, розправившись з комуністичними активістами у Богдано-Вербки, направився до Тернівки, де розширив свої ряди. Ще одна група виступила з хутора Сонцево 5 квітня, але розправа, яка почалася з повстанцями у Богданівці, не дала їм можливості з’єднатися з основним загоном.

Інформація про повстання надійшла до керівництва округу вранці 5 квітня. Відразу ж на боротьбу з повстанцями був кинутий каральний загін з 35 чекістів та двох сотень міліціонерів, який діяв під контролем начальника особливого відділу Дніпропетровського окрвідділу ДПУ Галицького Зіновія Мойсейовича, який постійно повідомляв про хід придушення повстання безпосередньо генсеку ЦК КПУ Косіору.

Увечері 5 квітня до Богданівки прибув загін міліції, з яким повстанці вступили в нерівний бій. Боротьба карателів озброєними селянами тривала протягом 5–6 квітня і завершилась поразкою селянського повстання. Причини поразки були очевидними: неорганізованість селянського повстанського руху, стара зброя, незнання тактики і стратегії бойових дій.

Після придушення повстання за участь в ньому до відповідальності було притягнено 210 осіб. Пред’явлене їм обвинувачення було наступним: «Створення контрреволюційної організації, яка ставила за мету повалення радянської влади, розробку і впровадження планів фізичного знищення комуністів і активістів сіл і хуторів, розгром СОЗів, комун та інших колективних господарств, здійснення збройного виступу», а голова ДПУ УРСР Балицький Всеволод Аполлонович доповів Косіору про «розгром банди, яку очолювали колишні білі офіцери й куркулі, які намагалися підняти загальне повстання під гаслом боротьби за незалежність України». 27 поставців було страчено.

Це свідчить по те, що повстанці не були кримінальними злочинцями, а повстання мало суто політичний характер і було спрямовано на повалення радянської влади, здобуття свободи проти насильницького вилучення хліба, а гаслами повстанців були «Геть радянську владу!» та «Давайте завойовувати іншу свободу!»

Розсекречені СБУ факти, пов’язані з Павлоградським повстанням, спростовують покірне сприйняття українцями політики більшовицького режиму, наслідком якого став страшний голод, який охопив Україну через два роки, перетворившись на справжню боротьбу комуністичної влади з українським народом, спрямовану на його покарання та довічне утримання у тоталітарній імперії за прагнення до свободи та незалежності.

У серпні 1932 року у листі Сталін відверто напише Кагановичу: «Самое главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи. Плохи по партийной линии. Говорят, что в двух областях Украины (кажется, в Киевской и Днепропетровской) около 50-ти райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным. В других райкомах обстоит дело, как утверждают, не лучше… Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять…». Як бачимо, будь-які коментарії тут зайві…

Сьогодні вже немає СРСР, а у визвольній боротьбі українського народу поставило крапку створення незалежної Української Держави. Проте герої, що боролися за волю українського народу й досі не реабілітовані, і офіційно вважаються «ворогами» та «бандитами».

Правда про Павлоградське повстання стала відомою завдяки розсекреченим Службою безпеки України унікальним архівам, які дали можливість дізнатися про ще одну сторінку українського визвольного руху ХХ століття. За матеріалами цих архівів та свідченнями місцевих жителів видано книгу «Павлоградське повстання 1930 р. Документи і матеріали», презентація якої відбулася 10 лютого 2009 року в прес-центрі Служби безпеки України у місті Києві.

Слід зазначити, що Павлоградське повстання було не єдиним вибухом незадоволення українського селянства Дніпропетровщини окупаційною політикою більшовиків. Аналогічне збройне повстання відбувалося в Нікопольському районі, а окремі спалахи стихійної боротьби мале місто у багатьох районах нашої області.


Заступник Дніпропетровської обласної організації ВО "Свобода"
Андрій Бондаренко
Tags: Дніпропетровщина, Коліївщина, визвольні змагання
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 8 comments