Відомо, що на місті сучасного Карапчіва на березі струмочка Городець, збудованого після татаро-монгольської навал,и було побудовано слов’янське поселення Городище. Руїни захисних валів і підземні ходи укріплень поселення збереглися й до сьогодні. Дослідження залишків цих укріплень експедицією Б.Тимощука у 1968 році дозволили ідентифікувати час існування поселення: 1395 – 1444 роки. Сучасна назва Карапчів походить від турецького "карапчі" («чорні ріка»). Саме в річку Карапчі (сучасна назва – Глибочок) впадає струмок Городець.
Фото з сайту http://bukowina.info
Є припущення, що сучасний Карапчів – це той самий Хмелів-град – центр третьої волості адміністративної одиниці Шипинська земля, що існувала на території Буковини від кінця 13 до середини 15 століття.
Карапчів сьогодні:
В Карапчеві продовжуємо знайомство з вже відомою нам родиною Криштофовичів. Тут, в останні роки панування австрійців заможний вірменський купець володів відразу двома палацами, що збереглися до теперішнього часу:
Перший з них – триповерховий з високою чотирикутною баштою, увінчаною зубцями-мерлонами. Зараз тут розташована сільська школа.
Другий палац, де розташувалася сільська рада, значно скромніше.
Є в селі і дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, побудована у 1816 році. Церква «хатнього» типу, але зі своїми особливостями: нава розширена боковими прибудовами, увінчаними невеликими банями.
Нажаль, про її належність до пам’яток дерев’яної архітектури майже нічого не нагадує: стіни оббиті білим сайдингом, дах вкритий бляхою. Поруч стоїть двоярусна дзвіниця, також в пластику і блясі.
Карапчів закінчується, а погана ґрунтова дорога повзе ще вище і вище. Серед покутсько-буковинських пагорбів .
В селі Вали, що в горах на південь від Карапчіва, стоїть дерев’яна церква Святих Апостолів Петра і Павла, побудована у 1829 році, та перевезена сюди у 1925 році з села Коритне (колишнє Вілавче).
Дістатися неї звичайною легковою автівкою не просто: жахлива грунтівка з крупним камінням з центра села різко віднімається угору.
А церква, в цілому, складає приємне враження: хатній тип з бічними прибудовами до бабинця і вівтаря. Дах – під бляхою, стіни оббиті тесом, пофарбованим в блакитну фарбу.
Поруч по-традиції будують новий цегляний храм. Будівельники з дивом питали мене, чому це я фотографую стару маленьку церкву, а не нову велику? Прийшлося сфотографувати і нову.
Краєвид в Валах:
